ЧАСИ ДИТИНСТВА

Як побороти невпевненість, як приборкати свій розум, як вибратися із емоційної ями? Поставити собі одне-єдине питання. Для чого все це? Для чого робити такі шалені зусилля над собою, для чого змінюватись?

.

Для чого чи для кого йти вперед? Я ставила собі таке питання. Я знала, що маю якусь місію. Що маю допомагати людям. І то мені давало сили йти далі. Бо я знала, що через мене Всесвіт допоможе іншим.

.

Що я стану тим маячком, який покаже дорогу до себе, дорогу до світла. Я шукала оту свою місію і не могла заспокоїтись, поки її не знайду. Постійні думки, емоції, пастки розуму збивали зі шляху. Але була та нитка. Нитка.

.

 Яка тримала мене на зв'язку із своєю душею. Письмо від руки. Коли ми тримаємо ручку, то наче отримуємо контакт із своєю Душею.

.

 Саме тому я розумію, чому тоді, в молодшій школі перша вчителька змушувала нас переписувати казки. Я вважала тоді це безглуздям. Але це спрацьовувало.

.

 Спрацьовувало пізніше. І ще вона мене тоді навчила не поспішати. А я ціле життя кудись мчала. Ми малювали малюнки. Якусь дівчинку. І вже вона мала ставити оцінку, тільки мої губи чомусь не сподобались. Ну ті, які я намалювала.

.

Я швидко підбігла, боком намалювала лінію, але вона виявилась кривою і  негарною.  І за те, що я поспішила, мені знизили оцінку. А треба було просто перевернути альбом і намалювати той рот рівно.

.

Я досі це пам'ятаю. Так, наче зараз там, у тому далекому часі.  Наше чарівне, безтурботне дитинство. Пам'ятаєте, як ми сиділи у траві та плели з кущів косички. Або грались у хованки. Або спускались з гірки.

.

 Або коли мама кликала їсти, а ми не чули, бо були настільки зайняті забавою. Або коли купались у річці, або коли збирали польові квіти.  Або коли бігали босоніж по траві.

.

 Або коли вели свої таємні щоденники чи анкети. Або коли просто стрибали від радості та щастя. Шили лялькам одяг, дивились Синдбада, “Дикий ангел”, Бафі.

.

Згадайте, як тоді було чудово. А поява перших телефонів.  А вибивали, резинки.Ми були собою. Ми були в моменті. Ми були тут і зараз. Без вічної біганини та рутини. Ми всі в глибині душі ті безтурботні діти, просто забули про це.