ПИСАТИ

Я обіцяла доньці, що напишу казку про чарівну пір'їнку.  Ми гуляли сьогодні. Вона показує мені красу навколишнього світу. Деколи я того не бачу. Не помічаю. Втікаю у свої думки. Я хочу писати, вигадувати.

.

Але ні. Краще я напишу те, що думаю. Напишу те, що відчуваю. Що каже моє серце.  Дозволю собі помилуватися. Віддатися потокові. Сьогодні з усього того, що я роблю, мені захотілося саме писати. Чомусь саме це. Як тоді. Після вагітності, після пологів.

.

Я просто хотіла писати свої думки. Я сіла  тоді писати. За стареньким ноутбуком. Коли малеча спала. Я писала. Писала крик душі. Свого серця. Мої тексти змінювались разом зі мною. Але відколи я на еміграції. Я не перестаю писати. Не перестаю писати те, що думаю. І більше всього на світі я люблю силу слова.

.

Не шукати фото, обробляти, шукати гармонію. Ні, саме писати. Отак одразу. Написати і опублікувати. Нехай летить у світ.  Чоловік дратується, що я клацаю по клавіатурі, а вже всі сплять. А я не можу не писати. Просто писати. Не підбирати заголовків та фраз. Я збираю свої думки у книги. Вони доступні безкоштовно. Там уся моя Душа.

.

Мої послання самій собі, може ще комусь, хто бачить серцем. Відчуває душею. Я пишу, бо того хоче моє нутро. 

Намагалася, чесно, щойно повигадувати сюжет казки, але не можу. Щось не пускає. Хочеться саме писати від себе. Те, що думаю. Так, може в творі воно інакше сприймається. Але то вже буду не я. Я так робила раніше. Але бачила, що себе стримую.

.

Стримую те все, що хочу писати щиро і відкрито. І від себе. Скільки було всього написано про шлях до себе. Про внутрішню трансформацію. В щоденниках, електронних документах. Настав час показувати світові свої творіння.

.

Бо в них ви побачите себе. Ви побачите свої комплекси та болі, та зможете їх відпустити. Побачите в моїх словах себе збоку. Побачите, що вихід є. І розв'язка близько.

.

#шляхдосебе