ВОНА

Вона сиділа біля краю столу та писала. Писала йому листа. Бо не встигла всього сказати. А він був так далеко. І так близько. Вона відчувала його дихання на собі.

.

Так ніжно та трепетно. Та, неначе востаннє. Їхні погляди марили один одним. Він, як чорна сторона, вона, як біла. Так гармонійно доповнювали. Як інь і янь. Вони показали всім, що справжні почуття існують.Вона мусила поділитися тим, що знає.

.

Мусила піти назустріч своєму страху, аби опинитися на вершині. Благодать. Радість. Ейфорія. Життя, про яке вона мріє разом із ним. Поруч із коханим.

.

 І нехай зупиняється час. Така любов буває раз на тисячу років. І вона прийшла до неї. Тоді, коли того зовсім не чекала. Звертала увагу на знаки. Кохала. Мовчала. Терпіла.

.

І скільки зробила неймовірних зусиль. Аби звільнитись. Аби дихнути на повні груди. Аби стати собою. Вільна птаха. Тріпоче крильми. Ох, тріпоче. Кожне слово, кожна нотка, скроплена щирістю. І ніжіністю.

.

 Так, як ніколи. Каже собі, що руйнує шаблони і правила. Руйнує .Серце все бачить. Серце все чує.

.

#пишусерцем8