КАЗКА

Йшов Марко як завжди на неулюблену роботу. Вставав, спросоння потирав очі, позіхав, ДУша казала "не хочу". Але він не чув. Сідав в той же автобус, що і завжди. Тягнулось то 20 років.

🌿

 Вже звик, боявся щось змінювати. Кудись постійно поспішав. Ні на що не мав часу. Дивився на людей, які заробляли на життя своїм хобі, та тужливо ковтав слюну.

🌿

  - Ну як же так, - думав. - Я далі жити, як робот  не хочу. Буду поки тут працювати, слюсарем, але подамся вчитися гри на гітарі.  Колись Марко вже грав, але не закінчив навчання, бо мама казала, що з того користі не буде. Що треба робити так, як всі люди.

🌿

Йти туди, де мама з татом пошле, бо вони краще знають, або де більше перспективи та більше платять. Ну і що, що тобі це не до ДУші. За те гроші великі і родину утримаєш. А вийшло все навпаки. Ні грошей, ні родини. Яка родина, коли душа плаче, як той клятий станок баче. А руки тягнуться до струн.

🌿

Але ж треба заробляти, щоб щось у кутень свій запхати. Щоб бомжем під плотом не лежати. Ох і Душа кричала. Не могла. Так життя по пиці надавало, що Марко здався і почав грати.

🌿

 Вечорами пропадав у тій музичній школі, ноти спершу були кволі. Але що там. Все до снаги, якщо це діло до Душі. Так Марко наш розвеселів, що всі дивувались.

🌿

 Що ж з ним таке сталось. А виявилось, що хлопець наш найшов те, що та шукав. Кинув свою роботу, як вже добряче заробляв. Співав на різних весілях, у клубах, ресторанах.

🌿

 Створив канал на ютуб і мав багато фанів. А все чому? Бо повезло йому? Та ні, бо врешті собі не брехав, бо свою Душеньку почув, крізь стереотипи та думку інших перестрибнув і знайшов своє щастя.

🌿

А там і жінка з*явилась,і  дуже так його любила. І добре вони поживали, і танцювали і співали. І світ барвами заграв, бо наш Марко свою Душу не продав.

🌿

АВТОР О. СОКОЛ-ТОРСЬКА