ЗДАВАТИСЬ НЕ МОЖНА

Коли я роблю щось хороше, коли віддаю себе іншим, то розумію, що живу недарма. В цьому і є моя місія, моє покликання. Надихати, мотивувати, заряджати енергією. Бачити, як люди змінюються. Як вони наважують на перші сміливі кроки. Як розквітають. Іноді мені здається, що я, наче якийсь енергетичний дощ, кожна крапля якого пробуджує та дає надію. 

Я люблю говорити з людьми. Особливо про життя. Не про борщ, нові шмотки. Ні, про вічне, про справжнє. Про те, що хвилює кожного з нас. Про пошуки себе. Про своє місце в світі. Повірте, кожен ставить собі такі питання. Кожен. Але довкола він бачить тих, хто не ставлять так часто, як він, і думає, що він ненормальний. Це не так. Якраз це нормально питати себе, хто ви та звідки та що робите на цій планеті земля. Ви живете. Ви набираєтесь досвіду. Ви нарешті пізнаєте себе. Ціле життя ми досліджуємо себе через зовнішній світ. Ми стаємо кращими. Ми розвиваємось. А коли відбувається застій, життя дає нам ляпаса, аби ми прокидались. Аби ми починали щось робити. Найважливіше, це навчитись не брехати собі. Дозволити собі грати за своїми правилами. Не боятися, що скажуть інші. Не зраджувати собі. Бо ніхто не знає, що відчуваєте ви. Лише ви. Вірте в себе. Йдіть до своєї мети, до того, що дійсно хочете, і тоді все вийде. Опускати рук не можна. Якщо це зробите, ви програли, чуєте? Не можна. Тільки вперед.