ЛИШЕ СТАВШИ МАМОЮ

Лише ставши мамою, я побачила, яка це велика робота над собою у сім*ї. Одному легше. Набагато. 

У сім*ї ти розвиваєшся семимильними кроками. Так, у багато чому я не розуміла своєї мами та звинувачувала її. Бо боялася брати відповідальність за своє життя. Це я була слабка. Не могла протистояти обставинам. Піддавалась. Мама ж була просто інструментом. Зараз згадую те своє дитинство. Так тепло стає. Вона мене любила. І зараз любить. Але по-своєму.

🌿

 І я її люблю.  Краківський ринок, казінакі, чебуреки, міряння штанів на картонці. Веселі тітоньки із золотими зубами. Переповнені маршрутки. Інший світ. Світ минулого. Картини оживають в голові. Я наче згадую. Згадую все, що було донедавна стерто. Згадую лише хороше. Усвідомлюю усе по-новому. Я ж вже тепер сама мама. Аж не віриться. А таке мале ще всередині. Так ми постійно вчимося. Який довгий, звивистий шлях ми собі обрали. Як закрутили і придумали всю цю гру, у яку зараз граємо.

🌿

  Саме тому  й не слід до цього всього ставитися серйозно та переживати через дрібниці.  І це говорить вам людина, яка тряслася перед кожною контрольною. Яка здавала державні іспити із закритими очима, бо так хотіла все вивчити на йод, що ледь не загробила себе. І це кажу вам я. Людина, яка вилізла з такого емоційного багна. Яка тонула і шукала гілку допомоги. Але не бачила, що сама стоїть твердо на ногах.

🌿

 Тільки треба почути своє тіло. Зрозуміти хто ти та де перебуваєш, а не тільки розмахувати руками і казати тону. Треба стати для себе опорою. Але спершу довіритись та відкритись світом та поглянути по сторонах. Може якраз саме зараз хтось простягає гілку допомоги, але ми вже настільки зневірені, що готуємось до найгіршого. Може варто вилюзоваць?