ВСЕЛЕННА ДБАЄ

Коли ти поступово пробуєш, ти наповнюєшся, бо знаєш, що таки спробував. Це так як я завжди шукала себе, а не бачила очевидного. Говорити про життя та писати. Я ніколи

не ставилася до того, що пишу, серйозно. Але всі мені казали, щоб я писала. Для мене це було таким очевидним, таким настільки моїм, що я не бачила і не розглядала цього серйозно. Я порівнювала себе з іншими, які вміли щось робити руками, і від цього страждала.

🌿

Але не дивилась на це під іншим кутом. Під тим. Що хтось не має такого запасу слів та не любить писати. Саме писати. Що для когось написати твір, то суцільна каторга. Для мене це таким і було. Я страшенно не любила складати твори в школі за певними шаблонами.  Але робила це, бо так треба. І від того втрачала себе.

🌿

 Втрачала те, що я хотіла, постійно слухаючи і виконуючи вказівки інших. Бо я була аж надто чемна, зручна для всіх. А для себе. А про себе забула. Не те, що забила. Загубила. Втратила, повністю злившись із мудрішими за себе. Це тоді я так думала. Створила собі кумира, трималась, як за рятівну бадилину , боячись полетіти вниз. А під ногами було лиш тридцять сантиметрів. Страх був лише в моїй голові. Вселенна ж постійно дбає про кожного з нас.