ВІРШ

Ми всі загрузли в болоті щоденності, н ебачачи краси кожного моменту. Ми всі шалено мчимося вперед, відкладаючи на хороше житло, машини, дітям на начання, а життя проходить мимо. Поїзд їде без нас. Ми закрили свої серця, створили рамки та обмеження, поділили світ на добро і зло, на твоє і моє. Я намагаюся проживати кожен день, як останній. Як неймоірний дарунок, який кожного ранку дає нам Вселенна. Я дякую за оду,я кою вмиваюся, за поітря, яким дихаю, за землю, по якій ступає моя нога. Чи вдивлялися ви коли-небудь у красу дере. Як же ідеально вони стоврені. Як вони тягнуться до сонця. А спів пташок. Вони ж одне ціле, одна команда. Їхня музика просто неймовірна, незрівнянна. А квіти!? То моя любов. Я б скупила усі на пороставляла у вазочки. Як приємно слідкувати за тим,я к рсоте тобою посаджене дерево. Як воно змінюєтьс яна тоїх очах. Людина — це те саме дерево. Тільик душа її глибоко. Так, як коріння дерева. Листя щоразу облітає, жовтіє, знову народжується. Так само і людина у незкінченному циклі нових втілень змінює оболонку, набираєтсья усе нового і нового досвіду. Проходить земні уроки, вчиться. Вичікує. Намагається вибратись із замкненого колеса. Щомиті, щосекунди у нас в голові вибір. Подумати добре чи погано, зробити так чи інакше. Але найголовніше — навчитися слухати Душу, наше вище Я. А воно постійно з нами на зв*язку. Ми називаємо його інтуіцією. Згадайте ті моменти, коли ви казалаи, що вам щось всередині казало взяти парасольку, а ви не послухались. Послухали голосу розуму і чимдуж вибігли з дому, бо боялись запізнитись на автобус. І в результаті таки запізнились. Бо проце думали. Як наслідок, притягнули ситуацію. Велика істина криєтсья у фразі — Життя - це театр, люди — актори. Життя — це гра життів. Тільки ми настільки погрузли у грі, що забули хто ми та зідки. Ми стали людьми- роботами. Нам зідусіль приходять знаки, однак ми неуважні, заклопотані, стурбовані, настільки приземлені, що вдаватися зайвий раз у високі матерії та філососфствувати нам не хочеться. Ми кразе знову погрузнемо ще глибше у гру, імкнувши телевізор чи заміниши совї істинні бажання черговим прийомом їжі, який принесе секундне задовлення. А потім хочеться ще і ще і ми як ті наркомани не можемо зліьнтитись від цієї пагубної звички, до якої саме себе привели. Ви лиш гляньте на сонце. Воно ж таке прекрасне. Все просте настільки прекрасне, що не взмозі описати. Це треба відчути. Побачити. Побаичити серцем. Відчути душею.