Коли
ти стаєш собою, всі фальшиві установки
злазять з тебе, як навесні щезає сніг.
Ти ходиш така і думаєш “Невже то була
я?”, “Невже я жила, як зомбі?, Чому я це
писала, чому я так чинила?”. Але це все
наш досвід. Безцінний досвід. Такого
дійсно не купиш за гроші. Дивлюсь на
себе колишню, і розумію, що дійсно
“виросла”. Крадькома приходять спогади
дитинства. Коли тебе ніщо не турбувало.
Ти просто йшов засніженою дорогою
додому. Потім робив уроки. І знов гайда
на санки з гірки. Просто стояв і дивився,
як падає сніг.
-Хто
ти? Звідки?
-
Я звідти, звідки і ти, -відповідав
зачаровано сніг, і ми розходились по
домівках.
Так,
як діти, жити і радіти, можуть і дорослі.
Можемо і ми. Але щось нам не дає. Не
пускає. Наші думки. Вони,як зграя ворон,
крякають, і не дають зосередитись на
тому, як поруч пропливають хмари. Вони
ж нікуди не спішать, не хапаються за
їжу. Просто пливуть, і їм чудесно від
того, що вони просто є. Хіба не казка?
Мати щастя в серці від того тільки, що
ти є. Що Всевишній дав тобі життя. Що Він
в Тобі. То ж тішся та радій. Бо щастя в
серці.
Коментарі
Дописати коментар