ВІРШ

Як знайти себе. Це питання я чую не тільки від самої себе, але й від усіх довкола. Як же нам все таки важно зробити вибір. Але лиш він один-єдиний нам даний. Як же всім хочеться не помилитись. Але якби би дивно це не звучало, ми тут, щоб якраз помилятись. Щоб робити тисячі спроб, вставати. Підійматись і йти далі. Бо ми самі так захотіли. Бо така наша суть. Безкінечний розвиток. Вічна боротьба у нашій голові. Більш ніде. Лише там. Дозволяти робити собі те, що хочеш. І це не обов*яково один вид діяльності. Сьогодні вам хочеться писати. То пишіть. Через десять хвилин малювати. То малюйте. Ніхто не змушуй та не ставить оцінок. Ви вільні робити із своїм життям все, що забажаєте. Але лише методом спроб можна зрозуміти те, чого хочете. Я от почала писати любовний роман, не йде. Почала писати від першої особи роман, теж не йде. І врешті почала писати ось цей текст, і пішло. Сьогодні я вперше дозволила собі пробувати. А ну чи допоможе цей експеримент. І ось гляньте, скільки речень я вже написала. Душа сама показує мені шлях. Бо я відчуваю, що мені неприємно, що мене обтяжує, сковує. Я маю отримувати радість, а виходять потуги. І вони відчутні. Не смакує. Так і в житті. Насилля над собою зажди відчутне. Нас постійно тягне до людей, і водночас відштовхує. Бо серед натовпу ми вирізняємось чимось, а наодинці хочемо посмакувати приємною розмовою. Бо нам хочеться ділитись своїми малими відкриттями із світо. Бо ми, як пазли, як складаються воєдино при взаємодії. Ми, як космос, як маленька планета, починаючи від клітини нашого тіла та закінчуючи галактиками. Ми - безмежжя простору. Ми - тиша у серці та шум бризу. Ми - вічність та любов.