ДЕ СЕБЕ ДІТИ

Найгірший стан - це стан, коли людина не знає, де себе подіти, чим зайнятись. Коли вона несвідомо відчуває, що опинилась на дні наступного рівня. Коли б*ється, мов риба об лід. Бігає до всіх за порадою. Не знає, з чого почати. Ч е комусь потрібно. Дивиться на інших, намагається повторити їх успіх. а сама забуває, що має свій шлях. Свій унікальний досвід. Забуває про те, що її дійсно турбує і чого вона хоче. Ключове питання - чого хочемо? Саме ми. Чи обмежуємо себе, чи занадто слухаємо інших, роблячи із них авторитетів. ДУмаємо, що хтось знає краще за нас. Але ж відповіді просто на поверхні. У нас самих. Ми повинні навчтись відслідковувати свої відчуття. Якщо нам чогось не хочеться робити, то й не треба. Не треба. Не требп робити із себе жертву. Неварто. Досить страждань. Досить.1:32Найдорожчий скарб для нас - це ми самі. Ніхто нічого не оцінить, якщо ми не почнемо відчувати свою вартість та цінність для оточуючого світу. Коли ми полюбимо себе, коли ми відшукаємо себе в собі, лише тоді з*явиться таке бажане світло вкінці тунелю. Воно вкаже дорогу. Прийде та заповітна рука допомоги, яка погладить і скаже слова любові. Ті слова віри та підтримки, які ми так хотіли почути від рідної матері. Але пізніше розуміє, що неварто ображатись. Неварто. Ми ж батьків самі собі обирали. Самі. Заради досвіду. Бо важливі не думки. Важливі відчуття. Відпустити все. Не ображатись, але й вміти чітко окреслити власні кордони. Власну зону доступу. Підійти і сказати "Мамо, я тебе люблю і завжди любитиму, але дозволь мені жити так, як хочу я".1:40Де ми повинні жити? Що я роблю? Пишу багато питань на початку, аби не збитися з думки. Деколи хочеться говорити, так швидше і легше, тому робитиму це на ютубі. Тут писатиму. Чому знімаю поки відео, де чути мій голос. Бо може так ефективніше. Бо так ви не відволікаєтеся на мій зовнішній вигляд. І давати свій зворотній зв*язок теж мені хочеться в телеграмі без відео. У цьому вся я . Мені так подобається. Ключове слово "подобається". Нарешті я дозволила собі робити те, що хочу я. А не хтсоь авторитетний чи якіь алгоритми. Блін, то така свобода. Нарешті, нарешті робити те, що хочеш. Відпустити все. Знайти ту омріяну свободу. Начхати на всі канони та првила. Блін. Писати те блін. Бо деколи так і говориш. І не думати зайвий раз, чи його написати, бо ти ж філолог. То ж не пасує і так далі. Та я можу вам сценку зіграти і тепер не почервонію. Бо я живу. Я експериментую. І це так круто, коли я бачу справжність у собі. Саме її. Не маску. Та курде, як поляки кажуть, тепер я можу писати навіть вночі ті во свої пости. Як ж себе стримувала. Втікала. Ховала. Нашоооо? Нашо кожен з нас таке робить. Нащо кожен ховає себе заживо через дурні шаблони, закладені несвідомо.Я не хтось. Я це я. І в тому моя унікальність. Як і кожного з вас. Що я роблю, якщо повертатись до питань. Я сканую вас, показую вам ваші теланти. А де ми повинні жити? Та там, де хочемо. Слухайте себе