ВІРШ

Я прекрасно знаю і розумію, що люди загубились серед рутини і буденності. Хочеться відпочинку. Хочеться свіжого повітря. Хочеться нарешті робити те, що подобається. Саме так хобі у таких відважних сміливців переростає у справу життя. І тоді вже вони ні дня не працюють. Час летить просто миттєво. Що ж роблю я? Що я можу назвати улюбленою роботою?
Так це те, коли бачу, як люди змінюються. Як стають собою. Як у них в очах запалюється вогник щастя. Я вмію мотивувати. Спершу це була мотивація, яка стосувалася вивчення польської мови. Скільки людей в мене здавали екзамен на Карту Поляка. Але я відчувала, що це мене обмежувала. Що я хочу чогось більшого. Що я хочу говорити про життя, а не сто разів повторювати одне і те саме. І дійсно, знаєте таке приємне відчуття, коли ти звільняєшся від старих пут минулого і починаєш усе заново. Коли ти викидаєш увесь мотлох із свого життя, коли ти вперше в житті кажеш, що любиш себе. Коли ти нарешті кажеш собі, що віриш у себе після стількох років поневірянь. І скільки ж нам життя посилає випробувань, аби перевірити нас на міцність. І як важливо скласти екзамен, вистояти у цій непростій школі життя. Ми всі — вічні учні. Тільки хтось раніше зрозумів, яке має виконати завдання, а хтось ще тільки слухає інформацію. На все свій час. І на зміни також.